[dmishanya]

Найулюбленіший трамвайний маршрут багатьох...
Коли із 1898 року почалось освоєння поселення Пуща-Водиця під Києвом, зручного транспортного сполучення тут не існувало. Але вже в 1900 році в Пущу-Водицю проклали трамвайну колію, що сполучила селище з Олександрівською площею у Києві (нині Контрактова площа). З того часу, чотири роки поспіль цією колією поселенців доставляв локомобіль, що дістав назву парового трамвая. Цей вид транспорту одразу почав користуватися серед населення неабиякою популярністю.
Із 1904 року розпочалась нова доба в історії Пуща-Водицького трамвая. До травня підприємство-власник трамвая — Спілка Київських міських залізниць, виконуючи вказівки Думи, електрифікувало Пуща-Водицьку лінію. Для цього, окрім встановлення стовпів і прокладення електричного дроту, довелося побудувати дизель-моторну станцію, що виробляла електроенергію для живлення лінії, виділити моторні вагони. Кошти на таку реконструкцію виділив керівник київського трамвая — Лазар Ізраїльович Бродський.
Бродський невдовзі помер, а його справу продовжили бельгійці, котрі вже у січні 1905 року викупили у спадкоємців контрольний пакет акцій. Вони ж знайшли кошти для облаштування додаткових роз'їздів та часткової укладки другої колії, оскільки лінія була прибутковою. Тривалість подорожі становила 1 годину. Для порівняння, подорож на паровому трамваї займала 1,5 год. Вартість проїзду в один кінець становила 24 копійки, а в обидва боки — 43 копійки (знижка на 5 коп.).
Спочатку існувало два трамвайні маршрути, які з'єднували низку селищ (Пуща-Водицю, Горенку, Пріорку, Кинь-Ґрусть) з Подолом (№ 19) та Старим Містом (№ 20). Основний пасажиропотік припав на трамвайний маршрут № 19. Але після військових дій у Києві під час Російської револіції маршрут № 20 було закрито, як і трамвай № 19, на зміну якого прийшов трамвай № 12.
Пуша-Водицький трамвай відігравав велику роль не лише для жителів Києва та Пущі-Водиці, його важливість і перспективи розвитку відзначались навіть на рівні влади. Зокрема, в директиві ЦК КП(б)У від 15 травня 1935 року було зазначено «Керуючись тяжінням деяких пригородів до Києва, що вже почало виявлятися кілька років тому, і що тепер постане особливо яскраво і рельєфно, — можливо цілком уявити собі перспективи деяких з цих нових трамвайних магістралей. І дійсно: пуща-водицька магістраль повинна в майбутньому простягнутися до Бучі та Гостомеля. Цей самий пуще-водицький напрямок прагне також вгору Дніпром до Вишгороду, Нових та Старих Петрівець…»
Внаслідок бойових дій під час Другої Світової війни трамвайні лінії були зруйновані. Згодом, у 1944 році їх було відновлено. У 40-х роках трамвайні маршрути обслуговували трамваї, що складалися з трьох вагонів, проте через необхідність розвивати велику швидкість на лісовій колії їх було замінено на одновагонні. У 1949 році рейки були перенесені з вулиці Вишгородської на вулицю Старозабарську, а у середині 60-х — на вулицю Автозаводську.